Сегодня в Северодонецке
(газета "Третий сектор", on-line — приложение)
версия для печати

Фізико-географічна і кліматична характеристика Сєвєродонецька

Місто Сєвєродонецьк розташоване на південному сході України в західній частині Луганської області, на лівому березі річки Сівєрській Донець. Місто входить до складу однієї з найбільших в Україні міських агломерацій – Рубіжансько-Лисичансько-Сєвєродонецького промвузла, який займає 7 відсотків території Луганської області.

Площа міських земель становить 4151 гектар. Населення, яке проживає на території Сєвєродонецької міської ради, становить близько 130 тисяч осіб.

Територіальна близькість промислових міст Лисичанська, Сєвєродонецька та Рубіжного чинить взаємний вплив на екологічну ситуацію в регіоні.

Рельєф і ландшафтні умови. Місто Сєвєродонецьк розташоване у межах Сіверськодонецької терасованої рівнини, яка знаходиться між південними відрогами Середньоруської височини та північними відрогами головного Донецького вододілу. В структурно-тектонічному відношенні територія відноситься до зони купольних структур, розташованих між складчастою Донецькою спорудою і південним схилом Воронізького кристалічного масиву, що обумовлює її складну геологічну будову та особливості рельєфоутворення.

В ландшафтному відношенні територія відоноситься до південно-степової підзони степової зони Лівобережної частини України. Долина р. Сіверський Донець, включаючи заплаву та надзаплавні тераси,  представляє собою нижній висотно-ландшафтний рівень єдиної денудаційно-еродованої рівнини, де переважають різнотравно-злакові луки та заплавні ліси на гідроморфних грунтах різного ступеня зволоження та солоності. Поза річковими долинами домінуючими ландшафтами є терасові слабопагорбові піщані рівнини з дерново-підзолистими та дерновими піщаними грунтами під сосновими та сосноводубовими лісами та піщаними степами.

Значна частина соснових насаджень має штучне походження. У зв`язку з пожежами більщість штучних насаджень у північній та північно-східній частині прилеглої до міста тириторії була знищена.

Рельєф місцевості, на якій розташоване місто с прилеглими селищами, являє собою хвилясту рівнину із загальним ухилом на південний захід убік ріки Сіверський Донець. Абсолютні відмітки території змінюються від +45-+50 метрів на півдні й заході до +80 метрів на півночі й сході. Мілкопагорбовий рельєф обумовлений наявністю невисоких піщаних дюн з терасових, значною мірою замулених, пісків. У місцях, які не покриті лісом, дюни рухаються. При будівництві міста великі площі піщаних дюн були зневільовані.

Наведені дані свідчать про те, що в утворенні сучасного рельєфу території головну роль відіграють антропогенні фактори.

Гідрографія. Основною водною артерією є ріка Сіверський Донець, що протікає з північного заходу на південний схід. Довжина річки в межах розглянутого району становить 3,5 км. Ширина русла становить від 50 до 80 метрів. Витрата води ріки Сіверський Донець змінюється від 40 м3/сек у літню межень до 1200 м3/сек у весняну повінь.

Річка Сіверський Донець має асиметричну долину з комплексом акумулятивних терас, що протягуються уздовж її виположеного лівого схилу. Ширина долини змінюється від 4 до 26 км. Заплава річки 3?4 км, на заплаві багато озер, боліт. У середній течії ширина русла 80?100 м. Глибина річки коливається від 0,5?0,8 до 5?7 м.

Середня густина річкової мережі для басейну Сіверського Дінця становить 0,21 км/км2.

Хімічний склад вод у річках басейну Сіверського Дінця визначається ґрунтово-кліматичними і геологічними особливостями регіону. Складні геоморфологічні умови і характер ґрунтів визначають неоднорідність іонно-сольового складу річкових вод. Зменшення кількості опадів у напрямі з півночі на південь визначає загальний характер соленакопичування в ґрунтах, сприяє збільшенню мінералізації води у водних об’єктах. У північній частині басейну річкові води характеризуються гідрокарбонатним кальцієвим складом і помірною мінералізацією. У міру зменшення коефіцієнта зволоження в напрямку з півночі на південь і південний схід на водозборах лівих приток Сіверського Дінця збільшується ступінь засолення ґрунтів сульфатами і хлоридами. Річкові води частіше гідрокарбонатно-сульфатного і сульфатного класу з переважанням у складі катіонів кальцію і натрію. У правобережній частині басейну формування хімічного складу річкових вод відбувається під впливом соленосних порід і дислокованих кам’яновугільних відкладень. Річкові води тут відрізняються підвищеною і високою мінералізацією і переважно сульфатно-хлоридним складом.

У період весняного водопілля формування хімічного складу річкових вод залежить головним чином від інтенсивності сніготанення і висоти повені, що обумовлюється метеорологічними факторами. У руслових водах мінімальні значення мінералізації зазвичай відповідають максимальним витратам річок у багатоводні періоди і коливаються в межах 120-300 мг/дм3. Більш високою мінералізацією паводкових вод відрізняються малі річки, що стікають зі схилів Донецького кряжа. У пік повені величини мінералізації води в них коливаються від 300 до 1000 мг/дм3.

У перехідний період від повені до межені формування руслових вод відбувається за рахунок інфільтраційних і ґрунтових вод, що надходять в русла річок.

В період межені хімічний склад руслових вод найбільш виразно відображає  гідрогеологічні умови водозборів, оскільки живлення річок в цей період здійснюється за рахунок підземних горизонтів.

У цілому хімічний склад річкових вод території басейну Сіверського Дінця в період літньої і зимовою межені коливається приблизно в одних і тих же межах, спостерігаються одні і ті ж закономірності в розподілі вод на території басейну по величинам мінералізації і співвідношенням іонів.

У басейні річки Сіверський Донець значне поширення мають штучні водойми - водосховища руслового і наливного типів і ставки, які використовуються для водопостачання, гідроенергетики, рибного господарства, зрошення. Загальні ресурси поверхневих вод басейну Сіверського Дінця складають близько 6 км2. У багатоводні роки вони збільшуються в 2-3 рази, в маловодні - зменшуються в 2 рази в порівнянні з ресурсами в середні за водністю роки.

На формування хімічного складу і гідрологічного режиму річок крім природних географічних чинників сильний вплив мають техногенні чинники, до числа яких належить зарегулювання стоку річки водосховищами, організовані і неорганізовані скиди стічних вод промислових підприємств, комунального і сільського господарства, шахтних вод, відбір вод для питного та технічного водопостачання. За результатами лабораторних досліджень гідрохімічні стан річки Сіверський Донець у прикордонному створі з Донецькою областю, на вході в Луганську область (питний водозабір с. Білогорівка), а також в межах міст Сєвєродонецьк та Лисичанськ не відповідає нормативам граничнодопустимих концентрацій (ГДК) для водойм рибогосподарського водокористування і санітарним нормам для водойм культурно-побутового водокористування.

Ріка Борова - ліва притока ріки Сіверський Донець. Протікає в північній частині району. Площа водоохоронної смуги 80,3 га.

         На території міста є два штучних водоймища. Озеро Паркове розташоване в північно-західній частині міста в рекреаційній зоні. Площа дзеркала озера Паркове становить близько 4,255 га при середній глибині 2 метри. Площа прибережної захисної смуги 2,533 га. Озеро Чисте розташоване в південно-східній частині міста в рекреаційній зоні. Площа дзеркала озера становить близько 24,3 га при середній глибині 4 метри. Площа прибережної захисної смуги 7,7 га.

Кліматичні умови. Клімат району помірно континентальний з помітно вираженими посушливо-суховійними явищами. Температурний режим нестійкий і протягом року характеризується значними коливаннями. Найхолодніший місяць – січень, найтепліший – липень. Середня річна температура за багаторічний період за даними метеостанції Артемовська складає 7,8 оС.

Основний фактор, що визначає кліматичні умови території – радіаційний баланс. Мінімальні значення радіаційного балансу характерні для зимових місяців – грудня і січня, максимальні значення спостерігаються в липні. За даними багаторічних спостережень на метеорологічній станції Родзинки вони відповідно дорівнюють 0,84*103 і 34,36*103  Дж, річна сума радіаційного балансу складає 191,90*103 Дж. Сонячна радіація послаблена в результаті забруднення атмосфери газо-пиловими викидами Рубіжансько-Лисичансько-Сєвєродонецького промвузла. Рівень сонячної радіації знижений на 10-17%.

В холодну пору року і навесні погодні умови, як правило, визначаються впливом відрогів Азіатського баричного максимуму, що приносить малозволожене, взимку холодне, а навесні тепле повітря. Взимку періодично прориваються циклони з південного заходу, які приносять тепле і вологе повітря, що обумовлює виникнення таких метеорологічних явищ, як завірюхи, тумани, ожеледь. В літні місяці циркуляція повітряних мас обумовлена відрогами Атлантичного баричного максимуму, що викликає стійку спекотну суху погоду, яка порушується циклонами, які надходять час від часу із заходу і призводять до встановлення помірно-спекотної погоди з періодичними грозами. Іноді влітку спостерігається зимовий тип розподілу атмосферного тиску, із закаспійських пустель надходить сухе і перегріте повітря, що викликає підвищення температури до 37-40 оС при відносній вологості 12-20%.

Зміна сезонів здійснюється поступово, без різких перепадів. Весняний сезон починається з часу стійкого переходу середньодобової температури повітря через 0оС (друга половина березня). Середня багаторічна температура за три весняні місяці складає 9,2оС. За початок літнього сезону прийнята дата переходу середньодобової температури через 15оС (перша половина травня), коли встановлюється жарка погода з наявністю суховійних вітрів. Середня максимальна температура атмосферного повітря найтеплішого місяця складає 27,5оС.. Початком осіннього періоду вважається дата переходу середньодобової температури через 0оС (друга половина вересня). Середня багаторічна температура за три осінні місяці складає 8,9оС. Число днів з позитивною температурою повітря за даними метеостанції Артемовська – 251.

Максимум пружності водяної пари і максимальна відносна вологіть спостерігається з листопада по березень. На метеостанції Артемовськ пружність водяної пари в повітрі взимку складає (3,8-4,8)*102 Па. Відносна вологість повітря змінюється в грудні від 80 до 88%. Влітку пружність водяної пари складає (13,2-15,9)*102 Па, відносна вологість в 13 годин 58-64%, недостача насичення – (10,6-13,5)*102 Па.

Опади випадають у вигляді дощу (80% від річної суми), 20% приходиться на тверді опади. Середня багаторічна сума атмосферних опадів складає 431 мм. Максимальна кількість опадів (50 ? 64 мм) випадає в червні, мінімальна (28-31 мм) – в лютому. Літні опади носять зливовий характер. Опади, що випадають в осінній період, є головним джерелом живлення грунтових вод. За хімічним складом опади переважно гідрокарбонатно-сульфатні, влітку з мінералізацією 0,034-0,144 г/л, в решту сезонів – 0,027-0,057 г/л. На формування хімічного складу опадів значною мірою впливають викиди в атомсферу шкідливих речовин підприємствами хімічної промисловості, за рахунок чого мінералізація атмосферних опадів може підвищуватися до 0,5-1,0 г/л.

Місто Сєверодонецьк сплановано з урахуванням рози вітрів. Вітровий режим території залежить від сезонного розподілу атмосферного тиску і взаємодії баричних систем. Домінуючі протягом року вітри – східного і південно-східного напрямку. Але в окремі роки домінують вітри північно-західного, південно-західного та західного напрямків, що сприяє формуванню підвищеного потенціалу забруднення атмосферного повітря у селитебних районах міста Сєвєродонецьку.

Протягом 300 днів на рік спостерігаються приземні інверсії. Приземні інверсії у двометровому нижньому шарі часто спостерігаються в нічні години. Найбільша повторюваність приземних інверсій припадає на теплий період року. У денні години приземні інверсії спостерігаються дуже рідко й переважно в холодний період року. Приподняті інверсії в денні години спостерігаються частіше, ніж у нічні, у середньому за рік відповідно 62% й 44% від всіх випусків радіозондів. У річному ході приподняті інверсії найчастіше спостерігаються в холодний період року. Середня річна потужність (висота) приподнятих інверсій 0,32 – 0,35 км. У холодний період року потужність приземних і приподнятих інверсій більше, ніж у теплий період року.

 

 

1.2. Геологічні і гідрогеологічні умови

 

Описуваний район має складну геологічну будову, обумовлене його положенням в зоні зчленування двох великих різновікових структур - Воронезького кристалічного масиву та Донецької складчастої споруди, Кордон між структурами проходить по регіональному Сєвєродонецькому насуву, що належить до Північно-Донбаської глибинної тектонічної зоні. Уздовж Сєвєродонецького насуву на даній ділянці сформувалося русло р. Сіверський Донець.

В геологічній будові району беруть участь осадові відкладення палеозойської, мезозойської і кайнозойської груп. Фундаментом осадової товщі служить складний комплекс метаморфічних і магматичних порід архею, протерозою і, можливо, рифею, що залягає на глибинах до 1-3 км на південному схилі Воронезького масиву та 3?10 км під складчастим Донбасом і складає фундамент структур.

Чохол осадових порід складається з трьох структурних поверхів: палеозойського, мезозойського і кайнозойського.

Кам’яновугільні відклади залягають трансгресивно на відкладах девону і докембрію, представлені трьома відділами. На Старобільсько-Міллеровській монокліналі Воронізького платформеного схилу кам’яновугільні відкладення занурені на глибину від 650 до 1000-1500 м.

Для кам’яновугільних відкладень району характерні велика потужність, циклічне будова, багаторазове перешарування морських і континентальних фацій. В межах Старобільсько-Міллеровській  монокліналі кам’яновугільні відклади починаються товщею суцільних вапняків турнейского, візейського і намюрского ярусів нижнього карбону і низів башкирського ярусу середнього відділу загальною потужністю до 600 м. Вище розріз карбону повсюдно складається піщано-глинистими відкладеннями з прошарками тонких пластів вугілля і вапняків. Загальна потужність відкладів карбону складає більше 3000 м.

Крейдова система в описуваному регіоні представлена верхнім відділом. До складу верхньокрейдового комплексу регіону входять сеноманский, туронський, коньякський, сантонський, кампанський і маастрихтський яруси верхньої крейди. Верхньокрейдяними відкладення представлені морськими фаціями крейди, мергелю і пісковиків, що утворюють мело-мергельних товщу, яка залягає трансгресивний на розмитій поверхні більш древніх відкладень.

На Старобільсько-Міллеровській монокліналі крейдяні відклади представлені ярусами від сеноманського до маастрихтського включно, залягають повсюди, досягають загальної потужності 450?600 м, на схилах крутих балок і річок виходять на земну поверхню. Їх виходи займають значні площі.

З поверхні крейдяні відкладення перекриті палеогеновими і неоген-четвертинними відкладеннями.

Палеогенові відкладення широко поширені на значних площах вододілів регіону. Вони залягають на розмитій поверхні карбону, тріасу і верхньої крейди. Палеоген представлений морськими відкладеннями канівської, бучакськоі і київської свит еоцену, харківської свити олігоцену і континентальними відкладеннями полтавської свити, верхня частина якої належить до неогену. Свити залягають одна на іншій з нетривалими перервами в опадонакопиченні і невеликими за глибиною розмивами. Загальна потужність відкладів палеогену в районі змінюється від 60м до 100м.

Четвертичні відкладення мають широкої розвиток і представлені лісовидними суглинками на вододілах, делювієм на схилах і алювієм річкових долин від нижнього до середнього відділу (Q1-QIV). Найбільш поширені лісовидні суглинки, що покривають в тій чи іншій мірі всі вододільні простори і схили. На вододільних просторах вони підстилаються червоними, червоно-бурими і бурими глинами (горизонт «скіфських глин»). Делювіальні і алювіальні відклади представлені в основному різнозернистими пісками, які переходять місцями в супіски, суглинки. Відкладення сучасного відділу (QIV) представлені алювіальними, делювіальними, еоловими і алювіальними заплавними відкладеннями. Перероблені вітром, відсортовані кварцові піски терас Сіверського Дінця у вигляді пісків, що рухаються (бархани і кучугури), представляють сучасні еолові відкладення. Дрібнозернисті піски на лівобережжі р. Сіверський Донець мають пливунні властивості. Товща пісків має середню потужність 12?15 м. На деяких ділянках піски перекриваються малопотужним (до 5 м) шаром глин і суглинків з рослинним шаром потужністю до 0,4?0,6 м. Загальна потужність четвертинних відкладень змінюється від декількох метрів до 20?30 м.

Значну роль у формуванні рельєфу території протягом геологічної історії відіграють карстові, суфозійні, ерозійні, зсувні процеси. Велика частина рельєфоутворюючих процесів відчуває в даний час значну активізацію, пов’язану з високою техногенним навантаженням на геологічне середовище регіону. Активізація природних процесів при їх взаємодії з техногенними факторами привели до істотного ускладнення і зміни природних форм рельєфу і появі антропогенних форм (терикони, кургани, кар’єри) на більшій частині території. Господарське освоєння заплави і терас річки Сіверський Донець та активізація карстових процесів у мело-мергельних породах сприяли зміні ухилів місцевості та осіданню земної поверхні внаслідок утворення карстово-суфозійними воронок і западин.

Підземні води містяться в усіх стратиграфічних підрозділах геологічного розрізу, проте умови їх формування різні. Кам’яновугільні і тріасові водоносні горизонти в межах Старобільсько-Міллеровській монокліналі залягають на великих глибинах у зоні уповільненого водообміну і відновлювальної обстановки і тому відрізняються високою мінералізацією, містять бром і йод. Вони відокремлені від верхніх водоносних горизонтів потужної водотривкою товщею крейдових відкладень і для водопостачання не використовуються. Води четвертинних, палеоген-неогенових відкладень і тріщини-карстової зони верхньої крейди формуються в умовах активного водообміну та окисної обстановки, визначальними чинниками їх формування є кліматичні.

Глибина сучасної інтенсивної циркуляції підземних вод в долинах річки Сіверський Донець та її приток становить 55?70 м, на вододілах - 100?110 м. Нижче залягає регіональний водоупор потужністю 60?500 м - монолітна крейдо-мергельна товща, що відокремлює підземні води зони активного водообміну від артезіанських вод в тріасових і кам’яновугільних відкладах.

Основне значення для водопостачання мають підземні води зони активного водообміну, де розвинені такі водоносні горизонти та комплекси:

- техногенний спорадичного поширення на проммайданчиках промислових підприємств;

- водоносний комплекс верхньочетвертичних і сучасних алювіальних і пліоцен - середньочетвертичних відкладень, поширений на заплаві і надзаплавних терасах р. Сіверський Донець;

- водоносний горизонт тріщинно-карстової зони крейдо-мергельної товщі, що є основним джерелом господарсько-питного централізованого водопостачання населення і підприємств Луганської області.

Техногенний водоносний горизонт розвинений спорадично. Водомісткими  породами є піски з щебенем і будівельним сміттям. Горизонт безнапірний. Ґрунти сильно забруднені і засолені, у фільтраційному відношенні неоднорідні. Потужність техногенних відкладень становить 0,5?7 м. Потужність водоносного горизонту 0,3?6 м.

Харчування техногенного водоносного горизонту відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, величина якої помітно відрізняється в бік збільшення в порівнянні з природними умовами, так як планування денної поверхні промислових майданчиків порушило природний поверхневий стік і збільшило підземний стік. Додатковим джерелом живлення служать фільтраційні втрати промстоків і вод, що беруть участь в технологічному процесі виробництв.

Водоносний комплекс верхньочетвертичних і сучасних алювіальних і пліоцен-середньочетвертичних відкладень поширений на заплаві і надзаплавних терасах р. Сіверський Донець. Водомісткими породами є дрібно-і середньозернисті піски, рідше супіски. Потужність водоносного горизонту змінюється від 5 до 20 м.

Підземні води мають вільну поверхню. Глибина залягання рівня підземних вод в природних умовах 0?7 метри. Дебити свердловин і колодязів складають 1,8?25 м3/добу. Водовіддача горизонту, визначена за результатами відкачок і лабораторним способом, становить 0,02?0,2. Коефіцієнт фільтрації пісків, залежно від крупності частинок, становить 1,8-70 м/добу, Суглинків та супісків 0,01-2 м/добу. Водопровідність водоносного горизонту 200?800 м2/добу. Активна пористість алювіальних відкладень, відзначена дослідно-міграційними роботами, становить 0,1.

У природних умовах живлення підземних вод на всій площі поширення водоносного горизонту здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, в межах заплавної тераси - за рахунок паводкових вод річок і розвантаження підземних вод тріщинуватої зони верхньої крейди. За результатами режимних спостережень інфільтраційне харчування алювіального горизонту за рахунок атмосферних опадів становить 200?300 мм/рік.

Після пуску в експлуатацію водозаборів підземних вод відбулося зниження рівня підземних вод алювіального горизонту і на значних площах надзаплавних терас його повне осушення. В результаті багаторічної експлуатації крейдяного водоносного горизонту в алювіальних відкладеннях сформувалися депресійні лійки з пониженням рівня підземних вод алювіального водоносного горизонту - в центральній частині депресійних лійок до 7-24 м, на всій решті площі - до 2-7 м. Утворення депресійних лійок навколо експлуатаційних свердловин на більшій частині площі поширення водоносного горизонту призвело до зміни напрямку руху, ухилу підземного потоку, умов живлення і розвантаження.

У районах накопичувачів і промислових майданчиків підприємств в алювіальному горизонті утворюються купола розтікання, пов’язані з інтенсивною фільтрацією забруднених стічних вод.

У зв’язку з зарегулюванням поверхневого стоку річок частота затоплення заплави зменшилася в 3?5 разів, що відбилося на умовах заповнення спрацьованих алювіальних запасів підземних вод. При виході річкових вод на заплаву весняний підйом рівнів підземних вод на площах депресійних лійок становить 1,2?4,9 м, а в безпаводковий період 0,8-2,7 м.

Хімічний склад підземних вод алювіального горизонту в природних умовах гідрокарбонатний кальцієвий та гідрокарбонатно-сульфатний кальцієво-натрієвий з сухим залишком 0,2-0,6 г/дм3. В даний час на значній площі підземні води алювіальних відкладень забруднені різними компонентами, вміст яких у 3?100 разів перевищує ГДК. Основними джерелами забруднення підземних вод є промислові стоки, що фільтруються з накопичувачів.

Водоносний горизонт тріщини-карстової зони верхньої крейди поширений в тріщинуватих зоні вивітрювання порід верхньокрейдового комплексу незалежно від їх положення в стратиграфічної розрізі. Глибина залягання крівлі крейди коливається від 1,5 до 20-25 м.

Крейдо-мергельний водоносний горизонт на території, що примикає до Сєвєродонецького насуву протягом 15 км, не має вільного розвантаження в природну дрену - р. Сіверський Донець. Наявність Сєвєродонецького насуву, що обмежує з півдня поширення крейдо-мергельних порід, сприяє підпору підземних вод тріщини-карстової зони, так як на південь від насування розвинені кам’яновугільні відкладення, які відносно крейдо-мергельних порід практично є водоупором. У зв’язку з цим розвантажуються підземні води в природних умовах в вище розміщені алювіальні відкладення. На решті площі підземні води верхньої крейди гідравлічно пов’язані з р. Сіверський Донець.

Підземні води крейдо-мергельної товщі відносяться до типу тріщинних і тріщинно-карстових. Загальна потужність тріщинуватої зони може досягати 100 м, однак найбільш тріщинуваті перші 50-70 м.

Водоносний горизонт тріщинуватих зони верхньої крейди характеризується безнапірним або малонапірним режимом на вододілах і схилах. З наближенням до тальвегів балок і долин підземні води набувають напір, величина якого змінюється від 5 до 40 м.

Кількість води в крейдо-мергельних породах висока і залежить від ступеня їх тріщинуватості і потужності тріщинуватих зон, наявності покривних відкладень, ступеня обводнення, гідравлічної зв’язку з підземними водами інших горизонтів і поверхневими водними об’єктами. Коефіцієнт водопровідності змінюється від 30?40 м2/добу на площі пліоценових терас до 2,5?4,0 тис. м2/добу в заплавах річок. Коефіцієнти фільтрації від вододілів до заплави змінюються від 0,001?15 до 30?110 м/добу. Активна пористість крейдо-мергельних відкладень за даними дослідно-міграційних робіт, проведених на площі Борівського водозабору, становить 0,037.

Режим підземних вод крейдо-мергельного водоносного горизонту відноситься до типу режимів сезонного (переважно весняного, меншою мірою осіннього) харчування. Харчування підземних вод в природних умовах відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, підземних вод верхніх горизонтів, паводкових вод. Площа живлення водоносного горизонту збігається з площею його поширення. За результатами режимних спостережень питомий приток в верхньокрейдовий горизонт на різних ділянках змінюється в межах від 200 до 300 мм на рік і в середньому становить 4,1 л /с*км2. В даний час в харчуванні крейдо-мергельного горизонту значна роль належить техногенним розчинам.

За складом води крейдо-мергельного горизонту прісні гідрокарбонатні кальцієві, на південь мінералізація вод змінюється в широких межах (1?50 г/дм3). На тлі регіональних закономірностей зміни мінералізації на ділянках неглибокого залягання спостерігається гідрохімічна мікрозональність.

За умовами захищеності водоносний горизонт тріщинно-карстової зони є умовно захищеним від інфільтрації забруднених стоків з поверхні на вододільних просторах і незахищеним в долинах річок, де зона аерації потужністю 1?20 м представлена в основному пісками, а невитримані за площею малопотужні лінзи глин і мулу не є надійним водоупором. Зона замулювання, що залягає в крівлі водоносного горизонту, також не витримана за потужністю і не є перешкодою для проникнення забруднюючих речовин з поверхні. Відсутність природної захищеності підземних вод і високе багаторічне техногенне навантаження призвели до зміни гідродинамічного режиму підземних вод і сприяли утворенню потужних осередків хімічного і теплового забруднення. Приймаючи до уваги ту обставину, що на даний момент триває багатоводний період метеорологічного циклу і очікується подальший підйом рівня підземних вод, прогнозується подальше погіршення гідрохімічного стану підземних вод в осередках забруднення та на прилеглих до них територіях (водозаборах).

 

Кандидат геологічних наук Вікторія Мохонько

 

© Авторське право, без права передруку

Поставить ссылку в соцсети
Рекомендовать этот материал

комментарии

Чтобы поместить сообщение или комментарий вам нужно войти под своим логином  »»